Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 920/1840/15

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого:Студенця В.І.,суддів:Бондар С.В., Грека Б.М.,за участю представників сторін позивача - Моісеєнко В.В.; відповідача - Торчило В.І.;розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лангр"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від17.11.2016та на рішенняГосподарського суду Сумської областівід27.07.2016у справі№ 920/1840/15за позовомСумської автомобільної школи товариства сприяння оборони України доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лангр"пророзірвання договору оренди, повернення майна та стягнення 49 222, 97 грн

ВСТАНОВИВ:

Сумська автомобільна школа товариства сприяння оборони України звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лангр" (далі - ТОВ "Лангр") про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2015, укладеного між Сумською автомобільною школою товариства сприяння оборони України та ТОВ "Лангр"; зобов'язання ТОВ "Лангр" повернути нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Суми, пров. Громадянський, 1, зайняте на підставі договору оренди від 01.06.2015; стягнути з ТОВ "Лангр" 48 259, 26 грн боргу по сплаті орендної плати, 482, 54 грн - 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.12.2015 порушено провадження у справі №920/1840/15 за позовом Сумської автомобільної школи товариства сприяння оборони України до ТОВ "Лангр" про розірвання договору оренди, повернення майна та стягнення 49 222, 97 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області (колегія суддів у складі: Джепа Ю.А. - головуючий суддя, судді Лиховид Б.І., Соп'яненко О.Ю.) від 27.07.2016 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Лангр" на користь Сумської автомобільної школи товариства сприяння оборони України 48 259, 26 грн заборгованості по сплаті орендної плати та 1 791, 20 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Фоміна В.О. - головуючий суддя, судді Крестьянінов О.О., Пуль О.А.) від 17.11.2016 рішення Господарського суду Сумської області від 27.07.2016 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення ТОВ "Лангр" на користь Сумської автомобільної школи товариства сприяння оборони України 482, 54 грн 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат скасовано і прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ТОВ "Лангр" на користь Сумської автомобільної школи товариства сприяння оборони України 443, 78 грн 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат. В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 27.07.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 та рішенням Господарського суду Сумської області від 27.07.2016, ТОВ "Лангр" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 48 259, 26 грн боргу по сплаті орендної плати, а постанову суду апеляційної інстанції - в частині стягнення 443, 78грн 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права - ст. 216 ЦК України, ч.2 ст. 208 ГК України, а судом апеляційної інстанції - ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 прийнято касаційну скаргу ТОВ "Лангр" до провадження та призначено до розгляду на 22.02.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.02.2017 продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд касаційної скарги на 15.03.2017.

В судовому засіданні, призначеному на 15.03.2017 оголошено перерву до 05.04.2017.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2014 між Сумською автомобільною школою товариства сприяння оборони України (орендодавець) та ТОВ "Лангр" (орендар) було укладено договір №1 оренди житлового (нежитлового) приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю в оренду нежитлове приміщення по провулку Громадянському, 1 у м. Суми загальною площею 406 м2 під розміщення СТО.

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування орендованим приміщенням після укладення даного договору з дня підписання сторонами акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору. Такий акт приймання-передачі приміщення в оренду був підписаний сторонами 01.07.2014 та скріплений їх печатками.

Строк дії договору оренди № 1 від 01.07.2014 був встановлений до 30.05.2015.

Продовжуючи користуватись орендованим приміщенням, як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони після закінчення строку дії договору оренди №1, уклали 01.06.2015 договір оренди №3, за умовами якого об'єктом оренди виступило те саме приміщення - нежитлове приміщення по провулку Громадянському, 1 у м. Суми загальною площею 406 м2.

Термін дії договору оренди №3 сторонами встановлено з 01.06.2015 по 31.05.2016 (п.3.1 договору).

Згідно з п.4.1, 4.3, 4.,4 договору розмір орендної плати приміщення, що орендується, становить 23, 00 грн за 1 м2. Орендна плата здійснюється щомісячно, на підставі виставлених рахунків, не пізніше 10-го числа поточного місяця. Оплата за комунальні послуги та вивіз сміття здійснюється за цінами, виставленими орендодавцю відповідно до виставлених рахунків і може змінюватись при зміні тарифів за комунальні послуги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом дії договору оренди № 3 ТОВ "Лангр" фактично користувався орендованим приміщенням, відповідно до умов договору, йому нараховувались орендні платежі, а також платежі по оплаті електроенергії та за вивіз сміття (далі - орендні платежі) та Сумською автомобільною школою товариства сприяння оборони України з червня 2015 по жовтень 2015 орендарю було виставлено рахунки по сплаті орендних платежів на загальну суму 48 259, 26 грн.

Сумська автомобільна школа товариства сприяння оборони України посилаючись на те, що орендар належним чином не виконав свої зобов'язання по сплаті орендних платежів на загальну суму 48 259, 26 грн, і таке порушення позивач вважає є істотним, звернувся до суду з позовом, предметом якого є матеріально-правові вимоги: про розірвання договору оренди №3; зобов'язання орендаря повернути об'єкт оренди; стягнення заборгованості по орендним платежами у розмірі 48 259, 26 грн; стягнення 482, 54 грн - 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за порушення відповідачем грошових зобов'язань по сплаті орендних платежів.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення 48 259, 26 грн заборгованості по сплаті орендних платежів та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди №3, зобов'язання повернути об'єкт оренди та стягнення 482, 54 грн - 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат, місцевий господарський суд виходив з того, що договір оренди №3 від 01.06.2015, укладений між ТОВ "Лангр" та Сумською автомобільною школою ТСО України, за рішенням Господарського суду Сумської області від 17.03.2016 у справі № 920/1892/15 був визнаний недійсним, а тому суд у даній справі, посилаючись на ст. 35 ГПК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди №3 та про повернення об'єкта оренди позивачу. Разом з тим, суд встановивши, що відповідач користування нежитловим приміщенням та не сплатив орендні платежі за період з червня по жовтень 2015, посилаючись на ч.3 ст. 207 ГК України, ч. 2 ст. 216 ЦК України стягнув з відповідача суму заборгованості по орендним платежам у розмірі 48 259, 26 грн. Зазначивши, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України передбачає, насамперед, існування договірних відносин між сторонами, наявність яких не вбачається з обставин справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у стягненні 482, 54 грн - 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 482, 54 грн - 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат виходив з того, що відповідач зобов'язання за договором №3 по сплаті орендних платежів у період червень-жовтень 2015 не виконав, договір був визнаний в судовому порядку недійсним лише на майбутнє з 01.04.2016, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування в даному випадку ст. 625 ЦК України. Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення цих позовних вимог, а саме що до стягнення з відповідача підлягають 443, 78 грн 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат, нарахованих за порушення грошових зобов'язань по сплаті орендних платежів. В іншій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у їх задоволенні.

У поданій до Вищого господарського суду України касаційні скарзі, ТОВ "Лангр" не оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди №3 від 01.06.2015 та про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди, а суд касаційної інстанції вважає висновки попередніх судових інстанцій в цій частині позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають залишенню без змін.

Предметом оскарження ТОВ "Лангр" є судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 48 259, 26 грн заборгованості по сплаті орендних платежів та задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог про стягнення з відповідача 443, 78 грн 3% річних та 481, 17 грн інфляційних втрат.

Договір №3 від 01.06.2015, укладений між Сумською автомобільною школою товариства сприяння оборони України та ТОВ "Лангр" за правовою природою, як обґрунтовано встановили суду попередніх інстанцій, є договором оренди.

Згідно із ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 ст. 283 ГК України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

За змістом ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено у статті 215 ЦК, частиною першою якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.6 ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення.

Разом із тим ч.3 ст. 207 ГК України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Із правової природи орендних зобов'язань вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №910/21153/14).

З урахуванням зазначеного, приписів ст.ст. 525, 526, 759 ЦК України, суди попередніх інстанцій встановивши, що відповідач у період з червня по жовтень 2015 користувався об'єктом оренди, переданого йому за договором №3, проте у порушення своїх зобов'язань не сплатив орендні платежі за вказаний період, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 48 259, 26 грн заборгованості по орендним платежам. При цьому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції у своїй постанові підставно зазначив, що договір оренди №3 у справі № 920/1892/15 був визнаний судом недійсним на майбутнє.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (п.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

Згідно з п. 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням змісту орендних зобов'язань, в яких обов'язок орендодавця передати в користування орендарю майно, кореспондується з обов'язком орендаря сплати орендну плату, тобто зобов'язання орендаря є грошовим, та враховуючи приписи ст.ст. 11, 625 ЦК України, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність, виходячи з обставин справи, правових підстав для застосування ст. 625 ЦК України за порушення відповідачем грошових зобов'язань по сплаті орендних платежів. Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов вмотивованого висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а саме в частині стягнення з відповідача 443,78 грн 3% річних та 481,17 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положення ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду апеляційної інстанції відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лангр" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі №920/1840/15 - без змін.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Бондар С.В.

Грек Б.М.